”Костя… я…” – почала я, але слова застрягли в горлі.
Він подивився на мене з надією і водночас з побоюванням:
“Я не хотів би втратити тебе через це. Але я відчуваю, що повинен був сказати.”
Я спробувала зібратися з думками.
“Костя, ти для мене найближча людина. Але я боюся, що, якщо ми спробуємо щось більше, це може зруйнувати нашу дружбу.”
Він зітхнув.
“Я розумію твої побоювання. Але я хочу, щоб ти знала: я готовий ризикнути заради нашого щастя.”
Я дивилася на нього, намагаючись зрозуміти свої почуття.
“Костя, я тебе дуже люблю. Але я боюся втратити те, що у нас є. Я не хочу ризикувати нашою дружбою.”
Ми обоє мовчали, занурені у свої думки. Потім Костянтин сказав:
“Я поважаю твоє рішення. Я не хочу, щоб ти відчувала себе під тиском. Але пам’ятай, що я завжди буду поряд, як друг.”
Я усміхнулася йому у відповідь.
“Дякую, Костю. Я ціную те, що ти поруч. І я сподіваюся, що згодом ми зможемо пройти через все це і зберегти нашу дружбу.”
З того часу між нами було багато незручних моментів, але ми обидва намагалися зберегти наш зв’язок. Час показав, що справжня дружба може подолати будь-які перешкоди. Наш зв’язок залишився таким самим міцним, як і раніше, і я вдячна Костянтину за його розуміння і терпіння.