Степан повільно крокував курною дорогою. Його єдина дочка, Карина, нещодавно вийшла заміж. Батько довго намагався її відмовити, просив зачекати. Він хотів їй лише добра, але ясно бачив: цей хлопець не зробить її щасливою. Однак Карина і слухати його не стала. Її захопила перспектива: Максим був із забезпеченої сім’ї, і в її очах це обіцяло світле майбутнє.
— Доню, люба! Ти не протримаєшся у тій родині. Краще відмовся, поки не пізно. Вони надто багаті, тобі буде важко. Не поспішай, рідна. Знайди простого хлопця: він працюватиме, ти народиш мені онука, і житимете щасливо, — умовляв Степан.
Степан ніяк не міг збагнути, чим саме Максим так зачарував Карину. Звичайно, вона була красунею: густе волосся кольору стиглої пшениці, яскраві зелені очі. Її краса полонила всіх хлопців у селі. Але вона жодного разу не відповіла взаємністю.
А ось Максим закохав її в себе одразу. Сам він теж був підкорений її поглядом та грацією. Він твердо заявив батькам: одружиться лише з Кариною. Люблячі батьки благословили сина, але поставили одну умову: молодята повинні жити в їхньому домі.
Максим був не проти: перспектива переїзду до тестя його не тішила, та й знайомство зі Степаном він не поспішав зав’язувати.
Весілля було розкішним. Степан, бажаючи влаштувати дочці гідне свято, продав корову і дещо з господарства. На виручені гроші він купив їй сукню мрії та відремонтував будинок, сподіваючись, що Карина з чоловіком залишаться жити в нього.
Але молодята оголосили, що залишаться у будинку Максима.
— Як же так, доню? Я так старався, звільнив кімнату, зробив ремонт. Чому ви не залишаєтеся? — скрушно спитав Степан.
— Тату, Максим звик жити у своєму домі. Та й ти сам знаєш: дружина приходить до будинку чоловіка, а не навпаки!
— Ой, дочко, зроблять вони з тебе рабиню, ще згадаєш мої слова, — сумно зауважив батько.
Степан був глибоко розчарований. Нещодавно його дочка була лагідною та слухняною, а тепер навіть не заходить у гості. І до себе не кличе. Вирішивши сам навідатися до дочки, він якось вирушив до Максимового дому. Але на нього там явно не чекали. Посидівши трохи біля дверей, Степан зазирнув у вікно і пішов, не дочекавшись запрошення.
— Пробач, Степане, сьогодні стільки справ, зовсім ніколи, — пояснила мати Максима, зайнята домашніми клопотами.
Так тривало кілька тижнів. Степан приходив, сидів на порозі, спостерігав за дочкою здалеку і йшов. Якось він почув, як Максим обурено казав Карині:
— Чому він сюди приходить? Йому ж ясно дали зрозуміти, що він тут не бажаний гість!
Що відповіла Карина, Степан не почув. Але йому стало дуже гірко на душі. У розпачі висловив усе, що думав, і пішов. Дорогою додому його очі сповнилися сльозами. Адже дочка навіть не спробувала його зупинити.
Карині теж було тяжко. Вона любила і батька, і чоловіка, але не хотіла кривдити нікого з них. Набравшись сміливості, вона вирішила поговорити з Максимом.
— Максиме, я люблю тебе, але тата теж. Я погодилася жити тут заради тебе, але мені треба до батька, попросити пробачення. Якщо ти любиш мене, то приймеш це.
Максим розгнівався, але нічого не сказав. Йому було незвично, що хтось наважився вчинити всупереч його волі.
Карина вирушила до батька. Коли вона зайшла на рідне подвір’я, серце наповнилося теплом. Вона знайшла Степана і міцно обійняла його.
— Татусю, пробач мені. Я люблю тебе та Максима. Не тримай на мене зла.
— Нічого, доню. Я не ображаюся, — сказав Степан, приховуючи сльози.
Вони довго розмовляли. Карина залишилася ночувати. Вранці до них прийшов батько Максима.
— Максим у нас єдина дитина, — почав він. — Ми оберігали його від усього. Тому він виріс розпещеним егоїстом, який звик, що за нього все роблять. Але вчора я почув, як він обурювався через твій візит. Не витримав, стукнув по столу і сказав, що настав час йому вчитися справжнього життя. Завтра він переїде сюди. Навчіть його і дрова колоти, і паркан лагодити.
Наступного дня Максим справді приїхав з речами. Спочатку було важко: зять зіпсував чимало сокир, але поступово почав освоювати сільське життя. Тепер він міг полагодити дах і зробити будь-яку роботу по господарству.
З того часу сім’я зажила дружно. Через рік у Карини народився син, а Степан з гордістю став дідусем…