Одного разу, шість років тому, я насилу прокинулась вранці і стала варити кашу. Була зима, за вікном — непроглядна темрява.Я вартувала молоко, щоб не втекло, і дуже хотіла спати.Потім я розбудила сина в садок, він вередував, не хотів вставати. Моє найбільше нелюбиме — витягувати з сну теплу, солодко сплячу дитинку.Потім я його одягала, він хникав, не хотів одягатися, стягував колготки, потім плювався кашею; ми спізнювалися; встав чоловік, зайшов на кухню, запитав: «А є щось, крім каші, на сніданок?». Ні! — гаркнула я, хоча могла б накромсати бутербродів. Мені не складно, але я спізнювалася, і не виспалася, і вранці взагалі не хочу готувати кулінарне розмаїття.Потім ми одягалися, і я думала про те, яка ж трудомістка ця пора року — зима. Штани одягни, потім кофту, потімкуртку, потім, шарф, потім рукавиці … Уфффф.Ми з сином вибігли на вулицю.
Був якийсь сильний мороз, і у нас не завелася машина. «Тільки цього мені не вистачало!» — подумала я і витягла чоловіка, замість сніданку, розбиратися з авто.А сама зробила йому бутерброди на сніданок, з собою, на роботу.У підсумку, ми із запізненням, але роз’їхалися по справахУвечері того ж дня я готувала вечерю.День був якийсь невдалий на роботі, мене завантажили чужими обов’язками замість звільненого співробітника. Я злилася і подумки вимовляла начальнику все, що про нього думаю.Я чистила картоплю, включила телевізор на кухні і дивилася якусь передачу про заміжжя.Там героїня, красива, накручена, напомаджена, шукала нареченого і розповідала свою історію.Вона недавно переїхала до столиці, буде підкорювати. Від першого шлюбу в неї є дитина, але він живе з батьками в іншому місті, поки вона шукає себе в столиці.
Ось коли знайде собі чоловіка, і зробить кар’єру, обов’язково забере дитину собі.І в кінці вона сказала:- В цілому, у мене в житті все добре, і я шукаю людину, яка зробить ще краще.Я хороша мама, хороша дочка, хороша людина і буду хорошою дружиною.І провідна запитує:- А як ви зрозуміли, що ви хороша?- Я не п’ю і не курю, — відповіла дівчина.- Заслуги не можуть починатися з «не». Я НЕ п’ю, НЕ курю, — каже ведуча. — Ви були б хорошою мамою, якби щоранку прокидалися, і вночі варили б остогидлу кашу, потім сонну дитину свою будили б, а діти скиглять всі вранці, і годували б її цією кашею, розмазаною по всій кухні, потім ці горезвісні колготки, п’ять шапок і кофт на нього, шарфом замотали, і в заметіль — на санках, до садка, бігом, тому що спізнюєтеся на роботу А вона там, в цьому садку, майструє тюльпанчик, який подарує мамі, тому що скоро День Матері …
Я застигла. Я стояла спиною до телевізора, слухала, різала овочі …Але я зрозуміла, що хтось зверху прямо зараз говорить зі мною.Про мене. Він все знає про мене.У мийці лежала замочена з ранку каструлька, ми спізнювалися, і я не встигла помити. А на холодильнику висівмалюнок, який подарував мені сьогодні син, коли я прийшла за ним в садок Часто ми просто не помічаємо щастя.Воно транзитом проходить крізь наше життя, а ми плутаємо його з буденністю і рутиною. Ця каша, ця каструля, ці колготки хіба про таке щастя ми мріємо?Але ж якщо задуматися, покрутити його, повернути в руках, заглянути з іншого ракурсу: а чим не щастя?Мені є заради кого прокидатися раніше. І моє кухонне вікно запалюється молочним світлом кожен буденний ранок, рівно в 6.І там, за вікном, холодно і темно, а тут, на моїй теплій кухні затишно свистить чайник, і смішна улюблена каструлька з квіточкою на бортику варить ідеальну порцію каші. І у мене є улюблений син, який не любить прокидатися вранці (а хто любить?).
І чоловік, який майже завжди в гарному настрої, і робота, де мене чекають, і зобов’язання, типу ось цієї необхідності приготувати вечерю, які роблять мене щасливою.Я кожен день щаслива, просто за рутиною забуваю це помітити !!!Той день — дуже важливий. Я після нього трошки прозріла. Я стала помічати те, що завжди було передочима, але я не бачила цього, ніби воно приховано було пеленою внутрішнього невдоволення.А в той день випадковий діалог в телевізорі ніби зірвав, як фокусник, чарівний хустку з моїх очей і я оглядаю своюстару кухню як нову і думаю: ВАУ !!!Бути щасливим в моменті, не дивлячись на запропоновані життям обставини — моє кредо, моя особиста релігія.Щастя — це не обов’язково маскарад і карнавал, його потрібно навчитися помічати і цінувати, навіть якщо сьогодні воно зовсім буденне, маленьке і схоже на пузату каструльку з вівсянкою «.