Той день залишиться зі мною назавжди. Я стояла на кухні, роздумуючи про рецепт для вечері, коли мій чоловік увійшов до кімнати, одягнений у куртку і з похідним рюкзаком за плечима. Його погляд був рішучим, як ніколи.
— Я йду від тебе, — його слова були чіткими й прямими, без сумніву.
Після 23 років спільного життя це звучало майже як вирок. Мені слід було б засмутитися, адже це був кінець цілої епохи нашого спільного життя. Але натомість я відчула несподіване полегшення, ніби з моїх плечей зняли важкий тягар.
— Я довго чекала на цей момент, — відповіла я, намагаючись приховати подив від власних слів.
Він глянув на мене, явно не чекаючи такої реакції.
– Ти не намагатимешся мене зупинити? — його голос здригнувся.
– Ні, – сказала я, посміхаючись. — Тепер я можу готувати, коли захочу і що захочу. Можу бачитися з подругами у будь-який час.
Його погляд пом’якшав, і він кивнув, розуміючи, що між нами давно не було тієї близькості, на яку ми обидва заслуговували.
— Сподіваюся, ти знайдеш своє щастя, — сказав він, прямуючи до дверей.
Коли двері зачинилися за ним, я відчула дивний спокій. Нашій дочці вже 21, і в неї своє життя, тому я не турбувалася про те, як це вплине на неї.
Цей вечір відкрив мені очі багато на що. Я зрозуміла, що роки, проведені у шлюбі, навчили мене цінувати особистий простір та свободу вибору.
І хоча я завжди буду вдячна вже колишньому чоловікові за проведений разом час – тепер я в передчутті нових початків, нових зустрічей та нових захоплень. Це початок мого нового життя, повного можливостей і свободи.