Мені 58 років. Вже вісім років я живу одна. Син давно завів свою сім’ю, але не забуває мене, часто відвідує. А ось чоловік… Він пішов до іншої жінки, набагато молодшої за мене, ті самі вісім років тому. Спочатку я намагалася змиритися з самотністю, але з кожним роком ставало все важче. Друзі та подруги в мене, звичайно, є, але ж ви розумієте це зовсім інше. У дощовий вечір хочеться, щоб поряд була людина, з ким можна затишно влаштуватися на дивані під пледом, дивитися фільм або просто поговорити про щось тепле та близьке. Якось я вирішила: чому б не спробувати щастя?
Адже зараз є інтернет, сайти знайомств — можливо, це мій шанс знайти когось, хто стане моїм супутником. Адже я доглянута жінка: регулярно ходжу в салони краси, роблю зарядку пару разів на тиждень під музику. «А раптом вийде?» — подумала я. І ось, зареєструвалася на одному з найпопулярніших сайтів. Інтерфейс виявився простим, все було зрозуміло, а фотографії користувачів вселяли довіру. Вже за тиждень я домовилася про зустріч з першим кандидатом. Ми вирішили зустрітися в парку недалеко від мого будинку. Це місце мені подобалося: тихе, сонячне, затишне. Я чекала на Федора на лаві. Він запізнився на хвилин десять. Я намагалася не дратуватися — адже він їхав з іншого кінця міста і, можливо, потрапив у затор.
Але перше враження було… неприємним. На сайті про нього майже нічого не було: пара фотографій та мінімум інформації. У житті ж він з’явився у спортивному костюмі та сандалях. Благо, без шкарпеток. Але запах алкоголю був помітний, а кожна друга фраза супроводжувалася грубою лайкою. Ми з ним не знайшли жодних спільних тем і через півгодини розпрощалися. Я вирішила, що на цьому не варто зупинятися. Через пару днів мені написав інший чоловік, на два роки молодший за мене. Я згадала знамениту фразу «Коханню всі віки покірні» і погодилася піти з ним на обід до ресторану. На цей раз все почалося обнадійливо. Михайло прийшов вчасно, виглядав охайно: суворий костюм, шкіряні туфлі. Ми вибрали столик, замовили їжу, і розмова спочатку була цілком приємною.
Але все змінилося, коли підійшов офіціант. Мій супутник почав розмовляти з ним так, ніби перед ним стоїть слуга. Це викликало в мене внутрішній протест, але я намагалася не поспішати з висновками. Однак ситуація погіршилася: замовлення трохи затрималося, і Михайло не став чекати. Він підвівся і подався на кухню, щоб розібратися, що відбувається. За його відсутності задзвонив телефон, який він залишив на столі. Я випадково подивилася на екран. Перше, що кинулося у очі, — слово «Дружина». Я не роздумувала жодної хвилини. Одягла пальто, залишила Михайла розбиратися з кухнею і пішла додому. Після двох таких зустрічей я вирішила не заходити на сайти знайомств. Знаєте, жити одній не так уже й погано. Деколи затишок, який ти створюєш собі сама, — це найкраще, що може бути.