Я рано втратила чоловіка і присвятила своє життя вихованню двох дітей – Олі та Антона – самотужки. Ми жили у двокімнатній квартирі, що дісталася мені у спадок від свекрухи, але після її смерті вона заповіла її своїй дочці, а не моїм дітям. Одного разу золовка зажадала, щоб я виписалася з квартири, поставивши мене у скрутне становище, тому що я щойно вийшла на пенсію.
Потім вона запропонувала, що залишить мені житло, а натомість моя дочка Оля дбатиме про неї в старості. Оля погодилася, тим більше що я обіцяла залишити їй квартиру на майбутнє. Антон з дружиною безбідно мешкають в іншому місті, але володіють трикімнатною квартирою і в нашому місті. Минуло вже півроку, а золовка досі не переписала квартиру на моє ім’я, як обіцяла.
Незважаючи на неодноразові нагадування, вона вдає, що нічого не пам’ятає про нашу угоду. Мій син теж виглядає байдужим до ситуації. А якось він висловив припущення, що мені й так було надано житло протягом стількох років, тому я маю бути задоволена і вдячна. Але я почуваюся відданою своєю власною сім’єю, багато чим пожертвувавши заради неї, щоб у старості опинитися на узбіччі життя…