Люда та Павло навчалися в одному класі. Павло був худорлявим, тихим хлопцем, відмінником, який не мав звички прогулювати уроки чи влаштовувати витівки. Дівчатка, включаючи Люду, майже не звертали на нього уваги. Але теплий травень все змінив. На одному з уроків їхні погляди перетнулися, і в Люди щось здригнулося всередині. Вона весь урок боялася знову подивитися на Павла, але все ж таки відчувала, що він чекав її погляду. Коли пролунав дзвінок, Люда озирнулася. Павло знову глянув на неї, і по її шкірі пробігли мурашки.
Всю решту дня вона була розсіяна, думаючи тільки про нього. Пізніше Павло наздогнав її дорогою додому. Люда навіть не запам’ятала, про що вони говорили, але саме тоді між ними зародилося щось особливе. Незабаром вони сиділи поряд у темному залі кінотеатру, і Павло вперше взяв її за руку. Травень став для них часом перших побачень, перших зізнань та перших поцілунків. Однак випускні іспити охолодили запал їх почуттів. Вони домовилися вступити до одного університету у своєму місті, хоч і на різні факультети. Але доля розпорядилася інакше. Мама Люди була незадоволена її стосунками з Павлом. – Що в ньому гарного?
Батьки у нього звичайні – мати лікар, тато інженер. Зарплати невеликі. Зберуть гроші на море за рік, а потім на великі покупки знову збирають. Людочці потрібен хтось краще, – говорила вона подрузі. Подруга, яка жила у Львові, запропонувала відправити Люду вчитися туди, запевняючи, що її оточення та можливості там будуть набагато кращими. – Не тягни. Поки вони не зайшли надто далеко, треба діяти, – порадила вона. Коли Люда повернулася додому після побачення з Павлом, мама вирішила поговорити начистоту. – Людочко, ти гарна дівчина і гідна кращого. Павло не зможе дати тобі життя, про яке ти мрієш. Спочатку орендована квартира, потім іпотека на 30 років, вічне безгрошів’я, діти, безсонні ночі. Це не те, що я хочу для тебе, – сказала вона.
– Мамо, але ми ж поки не збираємося одружуватися. Нам треба вчитися, – відповіла Люда, але слова матері залишили у її душі тривожний слід. Наступного ранку мама вручила дочці квиток до Львова і сказала: – Я вже все вирішила. Ти поїдеш туди вчитися. Павло – це юнацьке захоплення. Якщо ваші почуття справжні, вони витримають розлуку. Павло заспокоював Люду, обіцяючи чекати на неї. Але незабаром часті дзвінки змінилися на короткі повідомлення: «Як справи? Сумую. Часу зовсім нема». У Львові Люда швидко знайшла себе. Вона познайомилася з Вітею, сином колеги тітки Євгенії, у якої жила. Вітя одразу виявив до неї інтерес. – Людо, він з доброї родини. Батьки куплять вам квартиру, будете як сир в маслі кататися, – говорила тітка.
– Павло, мабуть, уже забув про тебе. Я бачила його нещодавно з іншою дівчиною, – підливала олії у вогонь мама. Незабаром Люда та Вітя побралися. Батьки справді купили їм квартиру, і Люда зажила спокійним життям. Здавалося, вона була щаслива: у неї був люблячий чоловік, дочка, стабільна робота, велика квартира та дача. Але щось у її душі залишалося не на місці. Навесні Люда випадково зустріла Павла. Він сильно змінився, подорослішав і став впевненішим у собі. Вони розмовляли, і, незважаючи на минулі роки, почуття між ними спалахнули з новою силою. Тепер вони зустрічалися таємно, не зважаючи на оточуючих.
Люда наче ожила. Її очі сяяли, вона стала ще гарнішою. Але докори совісті не давали їй спокою. Мама та свекруха намагалися її навчити. – Ти хочеш зруйнувати своє життя? Ти не уявляєш, чим це може закінчитися, – казала мати. Але Люда не могла жити без Павла. Її тягло до нього як магнітом. Якось, повертаючись додому, вона побачила чоловіка, який обіймає незнайому дівчину в машині. – Значить, ось як все, – подумала вона. Пізніше вдома вона сказала чоловікові, що все бачила. Чоловік не став виправдовуватися. Він зізнався, що кохає ту жінку. – Якщо ти її любиш, йди до неї. Ми нічого не повинні один одному, – сказала Люда. Люда переїхала до Павла, і вони розпочали життя, про яке давно мріяли. Їхня любов витримала випробування часом і відстанню. Тепер вони були разом і вірили, що їхня історія є доказом того, що справжні почуття можуть подолати все.