— Такого не може бути. Ти живеш у моїй квартирі – значить, плати за себе. Ось скільки води витрачаєш, щодня волосся миєш, а це все коштує грошей. Ти ж знаєш, які зараз комунальні платежі, – заявив Георгій. — Ну, що це за борщ, Олено? Тебе мама не вчила готувати? У моєї мами завжди смачний борщ, треба попросити її тебе навчити, — продовжував він, невдоволено копирсаючись ложкою в тарілці. Він доїв борщ, поставив тарілку в раковину і пішов на диван. Олена мовчки почала мити посуд. — Оленко, люба, ти не забула, що в суботу ми йдемо на день народження до моєї мами? Спеки пиріг, нехай мама побачить, як ти вмієш пекти.
Сподіваюся, пироги в тебе краще виходять, ніж борщ? — Георгій голосно засміявся. Олені було не до сміху. Пироги вона пекти не вміла, і бажання вчитися заради Георгія в неї не було. — Ні, пироги – це не моє. Можу купити смачний торт у магазині. — Ну що ти, купити будь-хто зможе… Ех, Олена, Олена… Гаразд, щось придумаємо, — махнув рукою Георгій. Олена та Георгій стали жити разом кілька місяців тому. Вони познайомилися через спільну знайому Світлану, і Олені здавалося, що вони чудово підходять один одному. За місяць зустрічей Георгій запропонував їй переїхати до нього. Жили вони на території Георгія. Його зарплата залишалася в нього, а зарплата Олени йшла на оплату комунальних послуг та продуктів. Коли гроші закінчувалися, Олені доводилося просити.
Георгію подобалося, коли його про щось просили: він з важливим виглядом слухав, робив паузу і питав: — А це точно потрібно? — Жора, мені нема в чому піти до твоєї мами. Я давно нічого нового не купувала. — Олено, у тебе повна шафа одягу. Пам’ятаю, у тебе є зелена сукня – вона цілком пристойна, в ній і йди. Зеленій сукні було десять років, і Олена її терпіти не могла. Але на нову грошей не було, тож довелося знову надіти стару. У суботу зібралася вся родина. Олена скромно сіла наприкінці столу, а Георгій сів поруч з мамою. — Жорик, чому твоя співмешканка так далеко сидить? Нас не хоче бачити? — Мамо, не чіпай її. Нехай сидить там, всі твої близькі поряд. Родичі дивилися на Олену косо. Півроку тому Георгій розлучився з дружиною, але про причини ніхто не знав. Тепер він привів нову жінку. За кілька днів Олена захворіла.
На ліки грошей не було і їй довелося знову просити. — Жора, мені треба купити ліки. Чи можеш купити? Я напишу список. — Оленко, навіщо себе травити хімією? Моя мама лікується домашніми засобами, от і ти спробуй. Ліки зараз дорогі, ми не можемо дозволити собі такі витрати. — Ти серйозно? Як можна відмовити мені у ліках? — З цього дня я не дам тобі жодної копійки! Сама плати за все! — То я тобі квартирантка? Тоді завтра я з’їду! Георгій подивився на неї з подивом. — Ти мені винна сто тисяч рублів. — Що?! — Я веду облік, скільки витратив на тебе. Ти ж не дружина мені, щоб я даремно витрачав гроші.
Олена засміялася: — Жора, а поверни всі гроші, які я витратила на комуналку та їжу. Або зарахуй їх до твого «боргу». Наступного дня Олена поїхала до матері. Через три дні Георгій прийшов з апельсинами. — Олено, я подумав… Повертайся, я все пробачу. Гаразд, залишай собі половину зарплати, решту віддай мені. І твій борщ, до речі, був смачним. Я спеціально чіплявся для профілактики! Олена сунула пакет з апельсинами йому до рук. — Дякую за пропозицію, Георгію, але ні. Я не повернуся. Віднеси апельсини мамі, щоб не пропали. Георгій потоптався на порозі, зітхнув і пішов. — Ніхто мене не розуміє, як мама. Поїду до неї, борщу поїм, — промимрив він, несучи апельсини.