За вечерею Мар’яна несподівано спитала Степана:
«Ти мене любиш?».
Здивувавшись, Степан відповів:
«Звичайно».
«Це не відповідь! Дай нормальну відповідь – любиш чи ні?»
«Звичайно, люблю! Що за запитання?», – заїкнувся Степан.
Мар’яна замовкла, але це тривало недовго.
«Чому б нам не побратися?», – швидко запитала Мар’яна.
«Ну…», – Степан помітно зніяковів.
«Ти хочеш, щоб я стала твоєю дружиною чи ні?!», – натиснула Мар’яна.
«Так», – негайно відповів Степан.
«Тоді зроби пропозицію як слід, зараз же!»
«Виходь за мене заміж, Мар’яно», – промуркотів Степан, і в його погляді читалася несподівана щирість.
Того вечора Мар’яна тихо плакала у ванній…
Її сльози були викликані спогадами про її перше кохання, Івана, з яким вона познайомилася під час шкільного спектаклю.
Іван був старшим, і їх пов’язували глибокі, але не романтичні стосунки. Він проводжав її додому, вів інтригуючі розмови, але так і не зробив романтичного кроку.
Минули роки, і Іван поїхав. Їхня остання зустріч була мовчазною, але важкою від невисловлених слів. Тим часом Степан увійшов у життя Мар’яни на вечірці, швидко ставши найочікуванішою частиною її дня.
Мар’яна припинила спілкування з Іваном, зосередившись на Степані.
За три тижні до весілля зі Степаном Мар’яна несподівано зустріла Івана. Його освідчення в коханні та пропозиція приголомшили її. Незважаючи ні на що, Степан не заперечував, коли Мар’яна обрала Івана.
Через роки Мар’яна та Іван щасливі у шлюбі, у них є дочка, і їхня любов нарешті здійснилася.