Нещодавно я торкнулася зі своєю дочкою Тетяною делікатної теми, наголосивши на нерівності наших житлових умов. Коли вона володіла двома квартирами, одну з яких займала, а іншу здавала в оренду – наша сім’я, що складається з 5 осіб, тіснилася в скромній двійці. Ці квартири Тетяна не купувала: вони дісталися їй у спадок від біологічного батька, бабусі та дідуся. Раніше ми домовилися, що одну квартиру вона передасть своєму брату Ренату, на що вона спочатку погодилася, розуміючи,
що сімейні узи та взаємовиручка дуже важливі в житті. Однак свекруха Тетяни змогла змінити її думку, поставивши в основу благополуччя найближчих родичів, а не “сестринські” зобов’язання. Це втручання зіпсувало мої стосунки зі сватею, яку я тепер сприймаю як супротивника, що вбиває клин між моїми дітьми. Відмова Тані виконати початкову обіцянку залишила нас розчарованими, особливо з урахуванням майбутнього розширення родини Рената та їхньої гострої потреби у просторі.
Уся ця ситуація змусила мене засумніватися в цінностях, які ми прищепили дочці, і в тому, що рішення мого колишнього чоловіка ставитися до неї як до своєї єдиної рідної дитини, відмовившись від потенційних інвестицій у сина, було розсудливим. Наша сімейна динаміка змінилася, і я опинилася у скрутному становищі щодо майбутнього. Я тепер гадки не маю, як виправити натягнуті сімейні узи?