Віра та Гриша завжди мріяли про велику родину. Вже маючи трьох власних дітей, вони жили в достатку та щасті, але в їхніх серцях все ще було місце для ще однієї дитини. Ідея усиновлення прийшла до них несподівано, але вони обоє відчули, що це правильно. “Ми можемо дати дитині не лише будинок, а й любов та увагу. У нас достатньо ресурсів, щоб дбати про ще одну прекрасну душу,” – переконано говорила Віра Гриші. Але коли вони поділилися своїм рішенням з родичами, то зіткнулися з несподіваним спротивом. “У вас уже троє дітей! Навіщо вам ще одна?
Та ще й прийомна! Ви ж можете мати своїх”, – заперечували рідні, не розуміючи мотивів пари. Гриша, стоячи на своєму, відповів: “Мова не про те, чи можемо ми чи не можемо мати власних дітей. Ми хочемо дати шанс дитині, яка вже живе без сім’ї.” Їхнє рішення було зустрінуте з подивом, але Віра та Гриша не відступили. Процес усиновлення був довгим і повним бюрократичних перешкод, але зрештою вони зустріли маленького Олексія. З моменту його приходу в сім’ю, атмосфера в будинку стала ще теплішою та радіснішою. Олексій влився у сім’ю так природно, ніби завжди був її частиною.
Старші брати і сестра одразу прийняли нового члена сім’ї, навчаючи його іграм і ділячись секретами. Зрештою, родичі, побачивши, як щасливі діти і як гармонійно Олексій вписався в сім’ю, зрозуміли, наскільки не мали рації. “Ви справді зробили правильний вибір,” – зізналися вони Вірі та Гриші. Ця історія стала для всіх нагадуванням усім, що сім’я не завжди будується на біологічному зв’язку – а на коханні та взаєморозумінні. Віра та Гриша показали, що відкрити своє серце для ще однієї дитини – це подарунок долі, який вартий усіх зусиль.