Интересное тут

Я заміжня вже 4 роки за чоловіком, який старший за мене на 8 років. У нього було складне життя: він був відірваний від батьків, які вигнали його в 16 років, залишивши жити в обласному центрі, де він вступив до університету і одружився. Цей шлюб розпався через зіткнення характерів, і він повернувся до батьківського дому, де ми й познайомилися. Незважаючи на труднощі, які включали роки голоду та фінансових проблем, він вижив і влаштував своє життя, хоча, схоже, він розлютився на весь світ.

Мій чоловік працює менеджером з продажу, і ця робота пов’язана зі стресом, внаслідок чого він іноді виходить з себе. Наприклад, він може звинуватити мене в тому, що я несхвально дивлюся на нього, в той час, як я просто дивлюся в його бік. Він часто ігнорує мої потреби. Я пам’ятаю ночі, проведені у сльозах без його втіхи. Його реакція на мою вагітність була різкою: він запропонував мені перервати її. Хоча спочатку я думала про це, але переривання сталося само собою.

А потім він звинуватив мене в цьому, геть-чисто ігноруючи емоційну підтримку, якої я так потребувала. Тепер він п’є щовечора і погрожує піти. Він нескінченно кричить, не слухаючи моїх відповідей, і звинувачує інших у своїх проблемах – включаючи мене та колишню дружину. Я запитую себе: чи варто мені продовжувати намагатися зберегти ці відносини або розглянути можливість їх припинення?

38-річна Мар’яна обурена пропозицією чоловіка продати однокімнатну квартиру для покриття його боргів. Ця квартира, куплена ще до шлюбу, є єдиним джерелом доходу для Мар’яна, яка вже 13 років займається домашнім господарством та вихованням двох школярів. Її чоловік, раніше успішний бізнесмен, тепер зіштовхнувся з фінансовими труднощами через збитковість своєї справи. Після років розкоші та подорожей, коли сім’я не знала, що таке економити,

бізнес опинився на межі закриття. Незважаючи на поради Мар’яни закрити бізнес та шукати іншу роботу, її чоловік вирішив дати справі другий шанс. Проте ситуація посилилася: після оплати зарплати співробітникам та оренди приміщення гроші закінчилися, і справа дійшла до суду. У розпачі чоловік запропонував продати квартиру Мар’яни, щоби закрити борги, що викликало її різку реакцію.

Мар’яна відмовилася, аоргументуючи це так, що чоловік міг би знайти інши варіанти вирішення проблем. Тепер Мар’яна запитує, чи повинна вона допомагати чоловікові в такій ситуації, враховуючи, що раніше він забезпечував сім’ю, чи її рішення залишити квартиру для себе є справедливим, враховуючи невдачі чоловіка в бізнесі та його небажання працювати на когось іншого.

Коли я вийшла заміж, я присвячувала до 15 годин на день підтримці нашої квартири в бездоганному стані, одержима думкою про те, що в будь-який момент до нас може хтось прийти. Я вважала, що бути зразковою домогосподаркою дуже важливо. Однак невдовзі я зрозуміла, що поки я наводила лад, всі інші жили своїм життям. Вони вечеряли, зустрічалися з друзями та відпочивали. Мене осяяло, що їм абсолютно байдужа чистота мого будинку.

“Чому я втрачаю життя через це?” – запитала я одного разу вголос. З того моменту я вирішила не дозволяти домашнім справам поглинати мене. “Кінець світу не настане, якщо цього дня не помити підлогу”, – заявила я, – “навіщо турбуватися про кожну порошинку? У житті є речі важливіші”. Натомість я почала віддавати перевагу особистим радощам і зв’язкам. Я почала приділяти час написанню віршів, святкуванню днів народження друзів, малюванню та вигулу собаки.

Я знаходила час, щоб лежати на пляжі, підніматися в гори, насолоджуватися музикою та читати книги. “Життя коротке – насолоджуйся ним!” – Стало моїм новим девізом. Зрештою, коли настане наш час, ніхто не згадає, наскільки чистими були наші підлоги. Вони пам’ятатимуть моменти, які ми пережили, тепло та любов, які ми дарували, та нашу родзинку у житті. Пил може почекати, а спогади та дбайливе ставлення до кожного дня – ні.

Марія, шановна та кохана у рідному селі, переїхала навчатися до медичного училища до столиці у 17 років і рідко поверталася додому. Коли вона приїжджала, двері батьківського будинку завжди були відчинені, і половина села прагнула зустрітися з нею, щоб отримати пораду та допомогу. Хоча Марія не досягла помітних висот, її щасливий шлюб з Русланом, також хлопцем з села, був предметом гордості. Руслан, який навчався на військового лікаря, став відомим та шановним. Коли хтось бачив його у дворі,

село одразу пожвавлювалось, і багато хто просили його допомоги. Марія та Руслан завжди допомагали кожному, хто звертався до них з проханням. Вона гостинно зустрічала всіх, слухала та підтримувала, тоді як Руслан вважався здатним вирішити будь-яку проблему. Згодом після повернення Руслана з відрядження в Афганістані його стан погіршився, і він почав зловживати алкоголем, що призвело до його дострокової пенсії. Сімейні стосунки охололи, і діти стали поважати його менше.

Син Паша знайшов стресову втіху в алкоголі, а дочка Поліна, вийшовши заміж і швидко розлучившись, зіткнулася з труднощами. Після смерті Руслана, Марія відчувала себе загубленою у великій квартирі. Її батько теж пішов на той світ через деякий час, поховавши його, вона не поспішала повертатися у сімейний будинок, де ніхто на неї не чекав. На щастя, тепер вона знаходила підтримку та допомогу від тих, кому сама колись дуже допомагала.

Через 4 місяці після знайомства з Гнатом все здавалося мені ідеальним, і я зовсім не підозрювала про якісь глибинні проблеми. Батьки Гната нещодавно переїхали до заміського будинку, залишивши йому свою міську квартиру. Але Гнат вирішив здавати її в оренду і жити з батьками. Він часто високо відгукувався про свою матір, яку любив і про яку дуже дбав, а також мав добрі стосунки зі своїм батьком. Зрештою, Гнат вирішив, що нам уже час переїхати разом до його квартири в місті. Але перш ніж зробити цей крок, ми вирішили познайомитись з батьками один одного.

Знайомство з моєю сім’єю пройшло винятково добре – мої батьки були вражені поважним та відповідальним ставленням Гната до своєї матері. Однак знайомство з моєю майбутньою свекрухою стало справжнім одкровенням. Всупереч моїм очікуванням – зустріти літню, виснажену жінку, яка важко справляється з роботою по дому і саду – вона виявилася енергійною, доглянутою жінкою років 40-а, яка не виявляє жодних ознак втоми. У той же час батько Гната, який забезпечував сім’ю матеріально і справлявся з усіма домашніми та садовими справами, працюючи на двох роботах, виглядав помітно старшим і втомленим.

Мати Гната в основному готувала, а мій хлопець і його батько займалися рештою, включаючи прибирання за нею. Лише через місяць після цього усвідомлення батько Гната пішов з життя. Після похорону мій хлопець вирішив, що ми житимемо з його матір’ю. Розмірковуючи над цією ситуацією, я запитувала себе: чому ми повинні докладати всі зусилля, щоб утримувати, здавалося б, здібну та енергійну жінку? У результаті я вирішила не виходити заміж за Гната – точніше, не впихати себе в його дивну сімейну структуру.

У свої 24 роки я вважаю своє сімейне життя складним. У мене є два молодших брата, 15 і 14 років, і батьки, які вже багато років живуть окремо. Батько живе в іншому місті, заробляючи на життя і відвідує мене рідко. Коли він приїжджає, вони з мамою ледве обмінюються вітаннями, спілкуючись лише про гроші. Нещодавно мама влаштувалася на нову роботу та зустріла людину. Вони не живуть разом, але він часто відвідує її.

Я рідко буваю вдома, але я намагаюся відвідувати її щомісяця. Під час мого останнього візиту мати повернулася з роботи разом з ним. Враховуючи, що мої батьки не спілкуються і, як і раніше, одружені, стосунки моєї мами здаються мені зрадою. Я віддалилася від них обох, не знаючи, як поводитися і що відчувати. Ця ситуація засмучує мене, особливо через тата. Незважаючи на їхній нестабільний 23-річний шлюб, зі сварками та невірністю, мені його шкода.

“Я відчуваю, що вона зрадила нашу сім’ю”, – зізналася я подрузі, – “як можна так чинити зі своїми дітьми?”. Моє завдання – не впливати на братів, але я не можу змоделювати позитивну взаємодію з нашими батьками. Обговорювати ці питання з мамою мені страшно: це може підтвердити розпад нашої родини. “Як я маю поводитися? Що я можу зробити, щоб поліпшити ситуацію?”, – часто запитую я, побоюючись, що наша сімейна динаміка може так і не зцілитися.

У 25 років, вирісши у дядька після того, як мої батьки розлучилися, коли мені було два роки, а мати померла, коли мені було дев’ять, я не відчувала особливої прихильності до мене з боку дружини дядька, незважаючи на всі мої старання догодити. Вони виростили мене і двох своїх дітей, позбавивши мене сирітського притулку, за що я їм вдячна, але це було непросто. Я чудово навчалася, відвідувала престижний університет та виживала на стипендію, проводячи дні без їжі. Пізніше я зустріла людину, яка стала моїм чоловіком, і ми одружилися після трьох місяців знайомства.

Спочатку наш шлюб був щасливим, я жила з ним та його батьками, а незабаром завагітніла. Проте приблизно через півроку нашого шлюбу він почав змінюватися, почав проводити вечори поза домом. Якось уночі цікавість привела мене до його телефону, де я виявила, що в нього роман. Конфронтація призвела до сварок та його освідчення в любові до іншої жінки. Незважаючи на мої благання, особливо про нашу ненароджену дитину, він залишався відстороненим. Спустошена, я довірилася його батькам. Вони рішуче підтримали мене, вигнавши його з дому та позбавивши роботи у сімейному бізнесі.

Я зібралася йти, але свекри наполягли на тому, щоб я залишилася, підтвердивши свою думку про мене як дочку. Після народження дочки, яку я назвала на честь своєї матері, мій чоловік відвідав лікарню, і його поведінка здалася мені схожою на щире каяття. Через два тижні він повернувся додому, вибачився і сказав, що змінився. Я вирішила дати йому ще один шанс і переконала батьків прийняти його назад. Для мене це був глибокий урок стійкості та прощення.

З роками йде пристрасть до змін та пригод. Ми стаємо слабшими, і юнацький максималізм залишається в минулому. З віком з’являється прагнення спокою, розміреності та щастя. Усвідомлення того, що часу залишається все менше, змушує нас цінувати кожну хвилину та використовувати сили з розумом. Звичайно, в старості людині необхідне спілкування. Навіть більше, ніж раніше. Але тепер головна потреба – ділитися накопиченим досвідом, передавати свої знання іншим замість того, щоб накопичувати новий. Спілкування з близькими стає для людей похилого віку втіхою. Однак часто виникають конфлікти інтересів:

стикаються дві епохи, і порозуміння стає складним завданням. Молодь не завжди розуміє старше покоління, як і навпаки. Іноді вдається знайти компроміс, але найчастіше обидві сторони залишаються на своїх позиціях. Згодом люди похилого віку починають уникати зайвого спілкування. Ні, це не про самотність – просто вони відгороджуються від поглядів, які суперечать їхньому світогляду. Спокій і тиша стають кращими за шумну суєту. Чи помічали ви, як ваші бабусі та дідусі кажуть, що втомилися від усього і хочуть лише мирної старості? Саме це прагнення і спонукає їх віддалятися від бурхливого перебігу повсякденного життя. Таким чином, люди похилого віку продовжують спілкуватися з близькими, але роблять це більш стримано. Вони вибудовують власний простір, у який нікому не дозволяють втручатися.

Один відомий письменник одного разу сказав, що мудра людина похилого віку менше потребує спілкування. Це допомагає уникнути перенасичення чужими думками та дозволяє цінувати моменти, проведені з рідними. Самотність у старості – це не щось неправильне чи дивне. Це природний процес, своєрідна підготовка до прощання з цим світом. Проте психологи рекомендують не замикатися в собі, а ділитися своїми думками, тривогами та проблемами. Це допомагає розвантажити розум та зберігати позитивний настрій. А ви помічали незвичайну поведінку за людьми похилого віку? Як вони змінилися з віком?

Так сталося, що я не була присутня на розписі свого єдиного сина. І річ зовсім не в тому, що я живу в іншій країні чи не змогла приїхати. Мене просто банально не запросили. Олег познайомився з Женею у спортзалі. На мій погляд, це абсолютно непридатне місце для пошуку другої половини. Чому не можна було зустріти дівчину в інтернеті, на роботі, автобусі чи трамваї? Я вважаю, що є більш пристойні варіанти. Я бачила, як горять його очі, коли він листувався з Женею або розмовляв з нею по телефону. Він почав гуляти допізна, дарувати їй букети. Так, мій Олег заробляє достатньо, але я не стала б витрачати гроші на такі дорогі подарунки. Потім вони полетіли до Єгипту, а на Новий рік поїхали до Буковеля — зрозуміло, за рахунок сина. Цікавість змусила мене знайти цю Женю у Facebook.

Відразу стало зрозуміло: вона з небагатої родини. На всіх її фотографіях – дні народження, морські поїздки, садок – фігурувала лише мама. Батька, зважаючи на все, у неї немає. Дивлячись на їхні знімки, мені навіть хотілося дати їм грошей на нормального перукаря та пристойний одяг. Женя приїхала з невеликого містечка Рогатин та лише рік тому переїхала до Чернівців. Живе у орендованій квартирі, працює в якійсь IT-компанії. Я відразу зрозуміла, що ця дівчина полювала за якимось наївним і щедрим молодим чоловіком, щоб тягнути з нього гроші. І мій Олег попався у її сіть. Я припускала, що Женя переїде в нашу квартиру і поводитиметься як господиня. Але вона обрала іншу тактику: переконала Олега зняти спільне житло. Як можна маючи квартиру та матір, шукати окреме житло? Платити чужим людям за оренду? Мені це здається абсурдом. Сусіди ще подумають, що я вигнала власного сина.

– Мамо, ми дорослі люди, хочемо пожити окремо, щоб зрозуміти, чи підходимо один одному у побуті. Мені 24 роки, час уже з’їжджати. Поки не зможемо дозволити собі купити житло, зніматимемо, — пояснював син. Але я знала: це Женя його підмовила. Вона мені не подобалася ні як дівчина, ні як майбутня невістка. Я сподівалася, що Олег схаменеться і покине її. Цього літа він «ощасливив» мене новиною — зробив Жені пропозицію. Я не витримала і висловила все, що думаю: – Женя тобі не пара, ви з різного тіста! Знайди собі нормальну дівчину, а не зв’язуйся з нею! Син не схотів мене слухати.

Кинув слухавку, заблокував мій номер і навіть видалив мене з друзів у Facebook. Насамкінець він сказав: — Якщо ти не поважаєш Женю, то ти не поважаєш і мене! Минулого тижня я створила новий обліковий запис з чужим ім’ям, щоб подивитися, що відбувається. І що я дізналася? 1 вересня Олег та Женя розписалися. На церемонії була її мама, моя сестра та друзі сина, яких я знала з його дитинства. Все, окрім рідної матері! Як він міг зважитись на такий крок, навіть не запросивши мене? Адже я йому не чужа. Так, я проти цього шлюбу, але це не означає, що я погана свекруха. Я просто дуже люблю свого сина та хочу його щастя. Чому він цього не розуміє?

Наталя світилася від щастя. Вона нарешті стала дружиною коханої людини. З Денисом вони разом зі шкільної лави, пройшли через університет, а отримавши дипломи і влаштувавшись на гарні роботи, вирішили узаконити свої стосунки. Денис зробив пропозицію, і Наталя, без сумніву, відповіла «так». На цей день вона чекала з нетерпінням. Проте на душі було неспокійно. У пам’яті все ще виринали тривожні слова зі сну, в якому мачуха вимагала звільнити квартиру. Відносини з Тетяною Аркадіївною у Наталії не складалися. Жінка з’явилася в їхньому будинку, коли Наталі було 12. Овдовівши, батько довго сумував за дружиною, але через п’ять років вирішив, що настав час влаштувати особисте життя. Тетяна Аркадіївна мала дочку Ліду, молодше Наталії на п’ять років.

Дівчинка виявилася розпещеною і примхливою. Батько Наташі намагався догодити падчериці, забуваючи про рідну дочку. Коли Ліда закінчила школу, Наталя переїхала до квартири, яку їй подарувала бабуся по батьківській лінії. Наталя не розуміла, як майно виявилося оформлене на батька, але раділа, що більше не доведеться терпіти докори мачухи. Життя здавалося налагодженим. На весіллі Тетяна Аркадіївна посміхалася і говорила, як рада за Наталю, але щирість цих слів залишалася під сумнівом. Неприємний сюрприз Після весілля, коли молодята готувалися вирушити додому, до Наталі підійшов батько. – Куди ви збираєтесь? — спитав він. – Додому, звісно, до квартири. За кілька днів у нас літак. Ти обіцяв відвезти нас до аеропорту, пам’ятаєш? — з усмішкою відповіла Наталя.

– Пам’ятаю, відвезу. Але додому не треба їхати. Ти тепер належиш родині чоловіка. А квартиру я вже пообіцяв іншим родичам, — відповів він, запинаючись. Наталя не повірила своїм вухам. Денис, помітивши її збентеження, підійшов ближче. – Про що ви кажете? – поцікавився він. – Наташу я передаю тобі, Денис. Тепер ти за неї у відповіді. Денис відкашлявся, намагаючись зберігати спокій. – Ви серйозно? Ми планували провести перші дні у квартирі, я навіть сюрприз для Наташі там приготував. – Це не має значення. З давніх-давен дружина переходила в сім’ю чоловіка. Наталя не могла вимовити жодного слова. Денис, взявши її за руку, звернувся до тестя: – Ми візьмемо один день, щоб зібрати речі та трохи відпочити після весілля.

Неправильно виганяти нас сьогодні. У розмову втрутилася мачуха: – Часу на це нема. Ми самі все зберемо і передамо вам. Денис не витримав: – Квартира була подарована Наталці її бабусею! Як ви можете так чинити? – Вона не встигла переоформити її, — парирував батько. — Значить, це було не так уже й важливо. Підтримка нової родини Вражена Наталя стояла мовчки, поки до них не підійшли батьки Дениса, Галина Євгенівна та Олексій Вікторович. – Що трапилося? — стурбовано спитала свекруха. — Чому в Наталі сльози? Денис розповів про все. Галина Євгенівна, вислухавши, рішуче сказала: – Тоді ми також підготуємо сюрприз. Заберемо все, що Наталка купила сама, адже це її речі. А новий власник нехай справляється, як хоче. Вони попрямували до квартири. Наталя насилу стримувала сльози, бачачи знайомі стіни, які тепер належали сестрі.

Але свекруха знайшла спосіб її підбадьорити: – Не хвилюйся, люба. Ми впораємося. Такі випробування лише загартовують. Коли Ліда увійшла до квартири і побачила, що з неї винесли всі речі, а стіни залишилися голими, вона закричала: – Що ви зробили з моєю квартирою? Наталя спокійно відповіла: – Ми забрали лише своє. А що ти маєш, щоб довести твоє право на ці речі? Новий розділ Повернувшись до свекрів, Наталя відчула полегшення. Вона зрозуміла, що її нова сім’я не залишить її у біді. Олексій Вікторович заспокоїв її: – Це тимчасово. Ми щось придумаємо. Свікра не обдурили. Вони купили ділянку землі та розпочали будівництво нового будинку для молодої пари. Так Наталя зрозуміла, що справжня сім’я — це не та, що пов’язана кров’ю, а та, яка підтримує та захищає.