Home Blog

Я виявила, що ваrітна в сорок років, але справжній сюрприз чекав мене потім, коли я повернулася додому

Я вийшла з кабінету rінеколога щаслива, тому що я ваrітна. У сорок років я стану мамою, для мене це прекрасна новина. Моїй доньці сімнадцять, скоро вона стане повнолітньою і поїде від мене. Останнім часом ми з нею не ладнаємо. Аріна хоче бути вільною, але а я постійно її опікаю. Не уявляю, у щоб вона влізла, якби я її не направляла б по життю. Проходячи поруч з магазинами, я вирішила зайти і подивитися на дитячі речі. Я вже уявляла, як буду тримати немовля в руках. Мені хотілося подарувати йому всі багатства цього світу. Коли я зайшла в квартиру, то на порозі побачила чоловічі кросівки. Зі спальні доносився шум.

— Аріна. — kрикнула я. Через хвилину з кімнати вийшов розпатланий хлопець. Він без сорому привітався і вийшов з квартири. Я хотіла дізнатися, хто це, тому пішла в кімнату до Аріни. — Можеш пояснити, хто це був? — запитала я. — Олег. У нас з ним все серйозно. Не розмовляй зі мною. Почнеш читати свої нотації — до ранку доведеться вислуховувати. Я задумалася про своє життя. Дочку я наро дила від однокласника. Під час зустрічі випускників ми багато випили. Він мені нічого не обіцяв. Одружений чоловік, який від дружини йти не збирався. Я вирішила, що йому нічого не скажу, а дитину сама підніму.

Батько майбутньої дитини теж з нами не живе. З ним так само вийшло випадково. Вранці я почула, що дочка в туа леті. Якраз за тим же йшла і я. Я зрозуміла, що вона теж вагітна. Зайшовши до неї в кімнату, я сказала, що все знаю. Вона заnлакала і прибігла до мене. — Мам, тільки нікому не кажи. Олега посадять, я ж не повнолітня. Я йому теж нічого не сказала. Йому в армію через тиждень, не хочу йому нерви тріпати. — Нічого, ми самі дитину піднімемо. Я теж чеkаю дитинку. У нас все буде добре, тільки не nлач. Я обняла доньку. Вона зробила мою nомилку. Заваrітніла по ду рості, а батькові дитини розповісти не захотіла.

Посварившись зі своєю дружиною, мій син прибіг до мене і попросив притулку. Навчена власним досвідом, я знала, як вирішити цю проблему.

Коли мій син Петро одружився з Варею, вони відразу ж переїхали до мене через фінансові труднощі. Екстравагантні витрати Варі швидко стали очевидними, і мене турбувала відсутність у неї ощадливості, враховуючи її нове сімейне становище.Її юнацька непокора та підвищена увага до власної зовнішності ускладнювали наше спільне проживання. Зрештою, я втомилася від їхньої присутності та напруги, яку вони чинили на моє життя, і попросила їх піти.

Після того, як вони з’їхали, я сподівалася, що мій син знайде свій шлях без втручання. Проте невдовзі Петро повернувся один, пригнічений проблемами свого шлюбу.

Незважаючи на його благання про тимчасове перебування, я знову відмовила йому, переконуючи вирішити свої проблеми з Варею, а не бігти до матері, як це робив його батько свого часу.

Цей жорсткий підхід, схоже, спрацював: Петро повернувся до дружини, і, зрештою, вони помирилися. Нещодавно вони запросили мене в гості та оголосили про вагітність Варі. Невістка навіть приготувала мої улюблені чебуреки.

Ця новина наповнила мене полегшенням та надією на їхнє майбутнє, підтвердивши мою переконаність у тому, що потрібно твердо стояти на своїх рішеннях, навіть якщо інколи це дуже важко.

Нещодавно я остаточно переконалася, що мій чоловік закохався в іншу жінку. Але я не знаю, як вчинити, з урахуванням усіх тих труднощів і випробувань, через які ми пройшли разом.

Донедавна я б з гордістю назвала свій шлюб успішним. Ми з чоловіком, обидва медичні працівники, познайомилися на початку кар’єри та разом пройшли через складні роки інтернатури та ординатури. За цей період у нас народилася дочка, і, незважаючи на труднощі, нам вдалося налагодити стабільне життя, купити квартиру і насолоджуватися світським життям.

Проте все почало змінюватися, коли до одного з відділень нашої клініки прийшла нова співробітниця. Я помітила зміни у поведінці чоловіка при спілкуванні з нею – легкість та флірт, яких вже давно не було у нашому спілкуванні.

Це мене дуже стурбувало, і підозри посилилися, коли я побачила їх разом на роботі за спілкуванням, що виходить за рамки професійного.

Мої сумніви посилювались у міру того, як я все частіше бачила їх разом, а пояснення чоловіка мало сприяли послабленню моїх побоювань.

Ситуація остаточно загострилася на святковій вечірці, де, відчуваючи себе не у своїй тарілці, я виявила, що захований чоловіком подарунок – пара красивих золотих сережок – призначався не мені, а їй.

Розбита горем і розгублена, я пішла з вечірки одна, борючись з усвідомленням невірності чоловіка, але не наважуючись безпосередньо з ним зіткнутися з цього приводу.

Незважаючи на очевидну зраду, думка про те, що наша сім’я може розпастись, переслідує мене, і я знаходжуся в стані невизначеності, не знаючи: як вчинити, щоб не завдати непоправної шкоди нашому сімейному життю?

Cьогоднi Їxала в маpшpyтцi.. на зyпинцi заxодить двоє дiток. Пiдxодить хлопчик розpаxyватиcя за пpоїзд, питає водiй скiльки покiв? 9 вiдповiв. A сecтpi? 15 вiдповiв хлопчина. I тyт водій кажe…

Cказати що я в шoцi, цe нiчого нe cказати… Cьогоднi їxала в маpшpyтці до Рівного i бyла дyжe вpажeна водiєм цього маpшpyтy… Чeмнe пpивiтання, на кожнe дякyю вiдповicть бyдь-лаcка, а по доpозi як їxали так моєму подивy нeбyло мeж… Зайшли на зyпинцi двоє дiток, пiдxодить xлопчик pозpаxyватиcя за пpоїзд, питає водiй cкильки pокiв? 9 вiдповiв… A cecтpi? … 15вiдповiв xлопчина… I тyт водiй кажe: – “Tодi з ваc за один бiлeт.” Я бyла пpиємно здивована … Їдeмо далi, зyпиняє наш автобyc далeкобiйник, щоcь зламалоcя потpiбно пiдїxати,

питаєця cкильки? Водiй маxнyв пpоxодьтe… На cлiдyючий зyпинцi заxодить жінка y положeннi i дає за пpоїзд гpошi, водiй нeвзяв, cказав пpоxодьтe ciдайтe, а гpошi вам на пампepcи щe знадобляця. Я Їдy в пpиємномy шоцi… Ocь наcтала зyпинка далeкобiйника вiн положив гpошi i вийшов з автобycy i тyт що ви дyмаєтe… Bодiй позвав цього чоловiка i повepтає йомy його гpошi. Я в ш0цi, так xочeтcя cказать йомy вeликe дякyю що ви такi є, i щоб y наc в Укpаїнi бyло бiльшe такиx людeй. Хай ваc i вашix piдниx Бог обepiгає завжди….

Коли Степан зробив Мар’яні пропозицію руки та серця, та розплакалася, але не від щастя. Справа була зовсім в іншому.

За вечерею Мар’яна несподівано спитала Степана:

«Ти мене любиш?».

Здивувавшись, Степан відповів:

«Звичайно».

«Це не відповідь! Дай нормальну відповідь – любиш чи ні?»

«Звичайно, люблю! Що за запитання?», – заїкнувся Степан.

Мар’яна замовкла, але це тривало недовго.

«Чому б нам не побратися?», – швидко запитала Мар’яна.

«Ну…», – Степан помітно зніяковів.

«Ти хочеш, щоб я стала твоєю дружиною чи ні?!», – натиснула Мар’яна.

«Так», – негайно відповів Степан.

«Тоді зроби пропозицію як слід, зараз же!»

«Виходь за мене заміж, Мар’яно», – промуркотів Степан, і в його погляді читалася несподівана щирість.

Того вечора Мар’яна тихо плакала у ванній…
Її сльози були викликані спогадами про її перше кохання, Івана, з яким вона познайомилася під час шкільного спектаклю.

Іван був старшим, і їх пов’язували глибокі, але не романтичні стосунки. Він проводжав її додому, вів інтригуючі розмови, але так і не зробив романтичного кроку.

Минули роки, і Іван поїхав. Їхня остання зустріч була мовчазною, але важкою від невисловлених слів. Тим часом Степан увійшов у життя Мар’яни на вечірці, швидко ставши найочікуванішою частиною її дня.

Мар’яна припинила спілкування з Іваном, зосередившись на Степані.

За три тижні до весілля зі Степаном Мар’яна несподівано зустріла Івана. Його освідчення в коханні та пропозиція приголомшили її. Незважаючи ні на що, Степан не заперечував, коли Мар’яна обрала Івана.

Через роки Мар’яна та Іван щасливі у шлюбі, у них є дочка, і їхня любов нарешті здійснилася.

Після 20 років шлюбу я прийшов до рішення, що розлучення з Мартою неминуче. Але те, як вона відреагувала на це, було для мене несподіванкою.

Здається, немає жодних видимих чужому оку причин для припинення мого 20-річного шлюбу. Ми з моєю дружиною Мартою завжди підтримували люблячі стосунки, ділили все найважливіше і разом виховували нашого сина. Однак я прийшов до переконання, що розлучення – це найправильніше рішення.
Ми з Мартою познайомилися, коли мені було 32, а їй 40 – на романтичному етапі мого життя, коли вона була моїм наставником у діловій поїздці. Її мудрість і спокій залучили мене більше, ніж її зовнішність.

Наші відносини незабаром переросли з ділових у романтичні, незважаючи на її початкові коливання, спричинені побоюваннями щодо пліток на робочому місці.Незважаючи на те, що я знав, що вона вагітна від іншого чоловіка з нашого офісу, я продовжував стосунки, переконаний, що кохання – це рідкісний скарб, за який варто боротися.

Ми повільно будували спільне життя, одружилися, і я прийняв її сина Артура як рідного. Протягом усього нашого шлюбу я підтримував та любив їх обох, незважаючи на всі складнощі.

Нещодавно, коли мені вже за 50, я виявив, що Марта щомісяця зустрічається з біологічним батьком Артура. Ця постійна зрада, про яку, як вона думала, я ніколи не дізнаюся, довела мене до краю. Я вирішив піти…

Незважаючи на те, що в глибині душі я сподівався на вмовляння залишитись чи хоч якісь пояснення, Марта легко погодилася з тим, що наш шлюб вичерпав себе. Вона лише запропонувала залишитись друзями.

Це лише підтвердило моє рішення, залишивши мене міркувати про гірку реальність нашого нерозділеного кохання.

Я повернулася додому трохи раніше і, несподівано, побачила чужий одяг у нас в коридорі. Я покликала чоловіка і він швидко вибіг з нашої спальні

Все, що я пам’ятаю зі свого власного дитинства — вічно працює і втомлену свою маму. Так склалося, що вона ростила мене одна. Свого часу вона не змогла пробачити зраду тата і виставила його за поріг не тільки нашого будинку, але і нашого життя, не хотіла, щоб він коли-небудь повертався жити до нас. Мене тоді ніхто і не питав, чи хочу я спілкуватися зі своїм рідним батьком чи ні, мама вирішила все за мене, вона думала, що так повинно бути, так буде краще. Вибір вони обидва зробили без моєї участі. Нашє подальшє життя складалося дуже непросто, як зараз пам’ятаю, адже грошей не вистачало, і я вже тоді розуміла, як це рости в неповній сім’ї. Коли мені все в школі кожен день говорили, що у мене немає тата і ще не зрозуміло звідки я родом, то я вирішила, що не повторю помилок своєї матері. Мій чоловік досить-таки із забезпеченої сім’ї, він і сам добре заробляє.

Advertisements
Як тільки я його побачила, то відразу зрозуміла, що це моя доля. Розумний, забезпечений, упевнений в собі, не чоловік, а мрія. Саме таким я хотіла бачити батька своїх майбутніх дітей. Природа нагородила мене хорошою зовнішністю, та й з розумом проблем не було, здавалося, що ми послані один одному Богом. Я відразу привернула його увагу без особливих зусиль і незабаром стала законною дружиною. Своє сімейне гніздечко ми облаштовували довго і доклали багато зусиль для цього. Разом працювали, не шкодуючи ні часу, ні сил, заради нашого спільного блага доти, поки я не дізналася, що вже не один тиждень чекаю дитину. Чоловік був дуже щасливий, коли дізнався про цю новину, він відразу оточив мене своєю увагою і турботою. А я відчувала себе тоді найщасливішою жінкою в світі. Звичайно, під час тих місяців, коли я чекала дитину, я неабияк набрала у вазі, і постійна втома дала про себе знати.

Чоловік уже не таким захоплюючим поглядом дивився на мене, але підтримував і говорив, що любить мене такою, яка я є, намагався іноді підбадьорювати мене, що все буде добре у нас. Його постійні затримки на роботі я списувала на те, що він хоче саме зараз більше заробити, адже гроші нам дуже знадобляться, коли я піду в декрет. Якось раз я повернулася додому з роботи раніше, адже відчувала себе не зовсім добре. Як тільки зайшла в квартиру, перше, що помітила — це чуже жіноче пальто в коридорі. Опустивши очі, я ще й чоботи примітила, які стояли відразу в порозі, явно не мої. На кілька хвилин я застигла від несподіванки. Звичайно, я зрозуміла, що ці речі належать якоїсь іншої жінки чоловіки. Трохи заспокоївшись, я покликала чоловіка, і він прямо вистрибнув з нашої спальні. Сказав, що раніше з роботи відпустили — хотів зробити мені сюрприз. Я зробила вигляд, що нічого не помітила і пішла в душ, посилаючись на втому. Мої очі були вологими від образи. Як я йому вірила і як помилилася в результаті!

Я довго роздумувала про те, як вести себе далі, що правильно мені робити. Але, тут же згадала своє дитинство без батька. Я не дозволю, щоб моя дитина росла так само! Впевнена, що для мого чоловіка ця жінка нічого не означає і це всього лише тимчасове захоплення. Я думаю, що ця криза в нашому житті пройде, і я не хочу через такого зруйнувати свій шлюб. Я дуже люблю свого чоловіка і, думаю, зможу пробачити зраду заради дитини. Коли я вийшла з душу, чоловік готував вечерю, а речей вже не було. Я попросила чоловіка відпустити мене в салон краси, щоб привести себе в порядок. Він посміхнувся і вручив мені картку, запропонувавши ще й оновити гардероб. Можливо, хтось мене засудить, скаже, що я не розумна жінка; можливо, це так, але я зробила вибір і назад дороги немає. Я збережу свою сім’ю заради майбутнього малюка. А хіба можна вчинити інакше? Зруйнувати щось легше, а потім дороги назад вже не буде. Я вірю, що у нас все буде добре, він більше не зробить такої помилки коли у нас буде дитина.

Я заміжня за Антоном вже 5 років, але він досі відмовляється працювати. Нещодавно я поставила йому ультиматум – але все одно нічого не досягла.

Я була заміжня за Антоном 3 роки і не мала дітей, а мій чоловік весь цей час був безробітним і не виявляв жодного інтересу до пошуку роботи. Наші стосунки, колись довірчі та міцні, коли ми були просто друзями, зазнавали змін.Спочатку ми жили з його батьками, а мої власні батьки, котрі живуть за кордоном, фінансово забезпечували мої потреби та наш спосіб життя, оскільки Антон не робив ніякого фінансового внеску.

Зрештою, ми переїхали в іншу країну, щоб бути ближчими до моїх батьків, сподіваючись, що у Антона будуть кращі перспективи з роботою на новому місці. Незважаючи на наші сподівання та фінансову допомогу з боку батьків з обох боків, Антон так і залишався без роботи.

Розчарувавшись, я сама знаходила для нього вакансії, але він відкидав їх усі, наводячи різні докази про зарплату чи відстань до місця роботи.

У результаті я запропонувала йому повернутися назад на батьківщину, де він обіцяв працювати. Пройшло 2 роки, а його поведінка не змінилася. Ситуація напружувала і наш шлюб, і його стосунки з батьками, які теж були розчаровані його бездіяльністю та залежністю.

Відчайдушно бажаючи змін, я поставила Антону ультиматум: або ми переїжджаємо назад у країну моїх батьків, де точно можна заробити гроші, і він починає працювати, або я їду сама.

У відповідь він став захищатися, звинувачуючи мене в тому, що я нав’язую йому важкі умови. Тепер я розриваюся, сумніваючись: чи варто мені продовжувати чекати, поки він зміниться, чи поїхати і почати все заново?

Я заміжня за Антоном вже 5 років, але він досі відмовляється працювати. Нещодавно я поставила йому ультиматум – але все одно нічого не досягла.

Я була заміжня за Антоном 3 роки і не мала дітей, а мій чоловік весь цей час був безробітним і не виявляв жодного інтересу до пошуку роботи. Наші стосунки, колись довірчі та міцні, коли ми були просто друзями, зазнавали змін.

Спочатку ми жили з його батьками, а мої власні батьки, котрі живуть за кордоном, фінансово забезпечували мої потреби та наш спосіб життя, оскільки Антон не робив ніякого фінансового внеску.

Зрештою, ми переїхали в іншу країну, щоб бути ближчими до моїх батьків, сподіваючись, що у Антона будуть кращі перспективи з роботою на новому місці. Незважаючи на наші сподівання та фінансову допомогу з боку батьків з обох боків, Антон так і залишався без роботи.

Розчарувавшись, я сама знаходила для нього вакансії, але він відкидав їх усі, наводячи різні докази про зарплату чи відстань до місця роботи.

У результаті я запропонувала йому повернутися назад на батьківщину, де він обіцяв працювати. Пройшло 2 роки, а його поведінка не змінилася. Ситуація напружувала і наш шлюб, і його стосунки з батьками, які теж були розчаровані його бездіяльністю та залежністю.

Відчайдушно бажаючи змін, я поставила Антону ультиматум: або ми переїжджаємо назад у країну моїх батьків, де точно можна заробити гроші, і він починає працювати, або я їду сама.

У відповідь він став захищатися, звинувачуючи мене в тому, що я нав’язую йому важкі умови. Тепер я розриваюся, сумніваючись: чи варто мені продовжувати чекати, поки він зміниться, чи поїхати і почати все заново?

Я завжди цінувала той факт, що мій чоловік поважав своїх батьків і готовий був підтримати їх будь-якої хвилини. Але останнім часом ця ситуація вийшла з-під контролю.

Ми з чоловіком одружені вже 2 з половиною роки, і у нас є малюк, якому півтора роки. Поки мій чоловік працює і отримує пристойну зарплату, я перебуваю в декретній відпустці і доглядаю нашу дитину.На жаль, через деякі фінансові помилки нещодавно ми опинилися в боргах, а значить – після оплати рахунків у нас залишається дуже мало грошей.Незважаючи на цю проблему, мій чоловік витрачає все, що у нас є, на часті поїздки до своїх батьків, які, здається, потребують чогось майже кожного дня.

В результаті наш холодильник часто порожній, у ньому немає навіть фруктів чи солодощів для дитини, і моїй мамі доводиться втручатися, щоб купити одяг та інші необхідні речі.Коли я прошу чоловіка купити щось для нашого сина, щоб порадувати його, він наполягає, щоб ми почекали, тому що, за його словами, він зараз не має грошей, але при цьому він якимось чином знаходить кошти, щоб допомогти своїм батькам.

Я неодноразово намагалася обговорити з ним потреби нашої дитини, наголошуючи на важливості харчування, одягу та уваги, але мої зусилля завжди безплідні.Був навіть випадок, коли чоловік залишив нас з сином на морозі, щоб поспішити на допомогу батькам, і мені довелося тягнути коляску додому самій.

Я ціную важливість підтримки батьків, але вважаю, що вона має бути збалансована з потребами власної родини.

Я розгублена і не знаю: як змінити цю абсурдну ситуацію?